Проблеми в створюванні стосунків. синдроми «злиття з іншим» та «страху близькості»

Друзі, вчора на групі був запит від учасників на проблему у формуванні стосунків, тому я вирішив приділити їй увагу.

В багатьох з нас є проблеми з тим, що в формуванні стосунків впливають наші страхи, установки та схильності. Дитина була малою і кожний її тривожний стан гасився надмірним контактом з мамою, і тепер вона не може уявити себе без сімбіотичного зв’язку з партнером.

Чи навпаки – людина з дитинства була дуже чутливою до зовнішнього втручання та порушення кордонів, а їй ще зверху створили жорсткі рамки. І сьогодні вона боїться повторення цього негативного досвіду з потенційним партнером.

Мені подобається думка з книги по тілесно-орієнтованій терапії, яку я зараз читаю: «Наскільки якісно ми вміємо зближуватись чи розлучатись, залежить від того, що ми пізнали в дитинстві стосовно близькості, прихильності, довіри, харчування, самотності та жорстокого ставлення. Чи ви схильні до одної крайнощі в стосунках – завжди липнути чи тримати дистанцію? Форд називає ці 2 напрямки «втрачений супутник» та «затонуле Я».

Якщо ви «втрачений», у вас труднощі щодо зближення з іншим, і взагалі ви живете зажатим та напруженим, мов ваше тіло було захисною шкаралупою. Якщо ви «затонулий», можливо, ви постійно хочете зблизитись з іншими та знаходите, що не можете відірватись від них. При цьому тілесно ви здатні к повноті, відсутності форми та кордонів і здатні не розуміти більшу частину свого тіла.

А ви впізнали в себе «втраченого» чи «затонулу»? Якщо так, і якщо хочете це пропрацювати, валком до індивідуальної терапії=)